18–21 лютого 2026 року в Університеті Дібругарх (штат Ассам) відбувся Третій міжнародний літературний фестиваль Дібругархського університету.
Україна була представлена на цьому майданчику вже третій рік поспіль — після участі у 2024 та 2025 роках. Цього року українська програма прозвучала особливо сильно — поетично, історично й глибоко по-людськи.
Поетеса Юлія Мусаковська представила добірку своїх текстів, зокрема зі збірки «Бог свободи», а також долучилася до міжнародних поетичних читань разом із поетами й перекладачами з Індії, Іраку, Іспанії, Португалії, Єгипту та Сирії. У своєму виступі вона говорила про те, як любов до своїх допомагає українцям протистояти агресорові, і як поезія здатна розповідати водночас і про найпрекрасніші, і про найжахливіші людські досвіди.
Читаючи тексти з «Бога свободи» в англійському перекладі, Юлія Мусаковська відкрила аудиторії глибоко особистий і водночас сильний вимір сучасної української поезії. Один із віршів — «Чи береш ти цього чоловіка» (The Vow) — особливо відгукнувся слухачам. Поет Таші Чопел, який модерував подію, згодом написав, що розбирав цей текст зі студентами під час воркшопу у своєму рідному штаті Сіккім, який межує з Бутаном і Непалом. Так українська поезія буквально дісталася Гімалаїв.
Виступ Юлії Мусаковської також поєднав сучасну літературу з ключовими сторінками українського ХХ століття — Розстріляним відродженням, Голодомором і дисидентським рухом, — давши слухачам важливий історичний контекст для розуміння російської агресивної війни проти України. Однією з головних думок її виступу стало те, що писати про війну сьогодні — не вибір, а відповідальність, особливо для країни, чиїх митців упродовж поколінь змушували мовчати й знищували.
Особливою частиною програми став проєкт Tales of Hope and Courage — аудіовізуальний перформанс української воєнної поезії за участю Юлії Мусаковської, створений Audiostories. У цьому проєкті поезія, музика, звуки природи та візуальне мистецтво поєдналися в багатовимірне осмислення бурхливої реальності сучасної України. Юлія Мусаковська переплела власні тексти з творами інших українських авторів, які нині боронять Україну, — Артура Дроня, Лізи Жарікової, Федора Рудого, Ігоря Мітрова та Еви Тур.
У програмі фестивалю також взяла участь Марина Акрам, активна представниця української громади в Делі. Вона читала поезію та презентувала прозовий твір Bechari — історію про різні долі двох жінок, які вийшли заміж в Індії, засновану на реальних подіях. Її виступ був зосереджений на особистому вимірі війни — емоціях, розлуці з близькими та щоденній внутрішній стійкості українців. Саме ця щирість і людська інтонація глибоко відгукнулися аудиторії. Через її слова слухачі змогли ближче відчути країну, яка вже дванадцять років боронить свою землю.
У межах міжнародних сесій українські тексти звучали поруч із голосами з інших країн в атмосфері відкритого культурного діалогу. Присутність Анжу Ранджан, індійської дипломатки, письменниці та заступниці генерального директора (Culture) Індійської ради з культурних зв’язків (ICCR), лише посилила цей дух уважного й шанобливого обміну.
Для підтримки українських учасниць і взаємодії з партнерами фестивалю на заході також перебувала Тетяна Шарма, третій секретар Посольства України в Республіці Індія.
Участь України цьогоріч стала продовженням сталої присутності українських авторів на фестивалі. У 2024 році в першому фестивалі взяли участь українські письменниці Галина Крук та Ірена Карпа, а у 2025 році українська програма була представлена Катериною Бабкіною та Іриною Вікирчак.
Щиро дякуємо організаторам фестивалю за послідовну увагу до України та за те, що українська література залишається частиною цієї важливої міжнародної розмови. Окрема подяка директору фестивалю Рагулу Джейну за постійну підтримку та відкритість до співпраці.